Будапештський неформат, або Послухайте Україну!

Міністерство закордонних справ України, якщо хтось із вас теє помітив, розповсюдило повідомлення, що Україна звернулася до держав-підписантів Будапештського меморандуму з вимогою про проведення термінових консультацій.

Мета – забезпечення повного дотримання зобов'язань та негайного припинення російської агресії проти України.

Відверто кажучи, любі мої дітоньки, дід ваш не вельми полюбляє, коли до нього звертаються з проханнями прокоментувати ту чи іншу подію. Дід – вільний балакун, про те базіка, що на думку спаде, а як щось коментувати треба – це вже нібито й волі ніякої нема: сказали коментувати – коментуй.

Що таке Будапештський меморандум?

Перш за все, давайте, для початку, згадаємо, що воно таке за той Будапештський меморандум. Коротко кажучи, суть його полягає в тому, що, як розвалився Радянський Союз, в нової, незалежної України залишилася на руках сила-силенна ядерних ракет, боєголовок та іншої радіоактивної вибухівки, яка була аж під саму горлянку набита до розташованих на українській території радянських арсеналів.

Робилося це не просто так: радянські полководці, по-перше, цілком слушно вважали, що українські терени є дуже близькими до європейських (бо гасло "Україна – це Європа" вони розуміли буквально ще в ті часи). Отже, якщо виникне необхідність, то з України ці ракети значно скоріш дістануться тієї Європи.

По-друге ж, в разі початку ядерної війни, під ударом опинялася не Росія-матушка, яка, як неопалімая купіна, мала вижити за будь-яку ціну, а недолугі молодші брати-хохли, яких, певно, трошечки навіть і шкода, але лише трошечки. На те вони, зрештою, й молодші, аби за старших, розумніших, помирати...


Ядерна зброя / Радіо Свобода

Так от, цей самий ядерний арсенал (а був він, нівроку, третім за потужністю в усьому світі!) радісний та ввічливий Захід в особі США та Великої Британії попросив знищити. В тому сенсі, що Холодна війна вже скінчилася, ворогів нема, а ви ж, любі друзі-українці, тепер бідні, мов ті церковні пацюки, де ж вам той арсенал утримувати?

Давайте так: ви його знищуєте, а ми вам за це грошиків "відслюнимо" зелененьких, згода? Може, той меморандум так би й виглядав, але до нього, як в тій помовці про "коня кують – жаба лапу пхає", вирішила приєднатися й брацька Росія.

А давайте, – сказали браточки, – дурні хохли... ой, вибачайте – любі українські браття краще той арсенал нам віддадуть, а ми вже його самі знищимо. Бо вони ж дурні хохли... ой, вибачайте – розумні, але недосвідчені невігласи, їм самим теє зробити просто несила. А ми, русськіє, такі вже майстри: нам споконвіку хліба не давай, а дай що-небудь знищити. Самі побачите, як бабахне!

"Та нам хіба шо? – зраділи українці. – Нам аби тієї халепи позбутися. А грошей дасте?"

"Ні, любі браття, – відповіли росіяни, – ми вам щось краще за гроші дамо. А саме: обіцянку, що ніколи-ніколи не зазіхатимемо на вашу землю та й іншим не дамо. Урочисту обіцянку, міцну, нерушиму! От, Америка з Англією свідками будуть".

"А нам хіба шо? – зраділи американці з англійцями. – Ми теж пообіцяємо. Ми взагалі що завгодно пообіцяємо, якщо на тому гроші зекономити можна..."


Старт МБР Р-36М "Дніпро", ракета повністю спроектована і вироблялася на території України / Фото з відкритих джерел

Отак і народився той Будапештський меморандум, в якому Росія, Америка та Велика Британія урочисто пообіцяли ніколи-ніколи, нізащо-нізащо не чіпати українські кордони, не намагатися відчикрижити від України бодай малесенький шматочок, та ще й іншим всяким того не давати. А Україна за це віддала Росії свій, нагадуємо – третій в світі за потужністю – ядерний арсенал. Тобто, дуже вигідно вийшло: ми вам – товар, ви нам – бальшую спасібу та обіцянку навіть не щось зробити, а навпаки – нічого не робити...

Від Будапешта – до Мінська 

Що з тієї обіцянки вийшло – ми з вами сьогодні чудово знаємо. Аж надто розумні стараші брати Україну, як вони полюбляють казати, "развєлі, как лоха". Відчикрижили Крим, вдерлися до Сходу. Кажуть – а чого, мовляв, це ж не угода була, це ж просто меморандум. Кажуть: Крим ваш – став наш, сам попросився. Кажуть – "настамнєт", а ви докажітє! І взагалі – ми, як той меморандум підписували, пальці за спиною зхрестили, отже – "нєщітово..."

Ну, гаразд. А що кажуть поважні Америка з Великою Британією? Ну, кілька років поспіль, як ви знаєте, вони казали щось на кшталт: "Ай-яй-яй, як незручно вийшло! Ви там розберіться, помиріться, нехай вам німці з французами допоможуть, а ми тут і без вас такі затуркані, такі затуркані... Що? Меморандум? А що це таке?"

Щоправда, з якогось моменту вони таки почали Україною аж напрочуд прискіпливо цікавитися, й допомагати, хвалити Бога, стали інтенсивніше, і з Росією в них чим далі – тим більше все розладжується... А от німцям з французами "допомагати" в своєму мінському форматі якось не дуже вже й кортить. Ні, не слід їх за те лаяти: свого часу вони зробили все, що могли, виклалися по повній, але ж час сплива, а, окрім отих Мінських домовленостей, на які Росія так само, як і на Будапештський меморандум, весело кладе свого облізлого хвостика, на руках нічого нема...


Мінські переговори. Олександр Лукашенко, Володимир Путін, Ангела Меркель, Франсуа Олланд, Петро Порошенко / Фото АР

Агов, хтось нас чує?

От саме тому, гадає ваш дід, українське МЗС і вирішило – мовляв, а що вже робити, біда навчить коржі з салом їсти! Мінський формат чи то є, а чи то його вже нема, Росія вже просто під власним прапором морським піратством займається, то чом би й не спробувати нагадати шановним гарантам, що меморандум – це все ж таки не матюк такий і не дурневі радість, а який-не-який міжнародний документ. І, якщо Росія його за матюк вважає, то Америці з Британією це в нинішніх обставинах, можливо, навіть вигідно. Не те, щоб великою була та надія, але чом би й ні?

Бентежать лише два моменти. Перший – це те, що формулювання МЗС про те, що воно "звернулося до держав-підписантів", означає, що й до Росії звернулося теж. А звертатися до Росії – це все одно, що в сортирну дірку волати: окрім смороду, нічого звідти не діждати.

Другий момент – це те, що вже два дні проминуло (дід навмисне трохи почекав, аби подивитися, що з того звернення буде), а відповіді нема. Те, що з Росії – анічичирк, то зрозуміло, але й обидва інші "гаранти" щось із відгуком забарилися. Лише пані Тимошенко розповідає про якийсь "формат Будапешт-плюс", але вона там зараз гасає по Америках своїм новим курсом, і що з того гасання, окрім нової модної колекції спідниць, вийде – невідомо.

Отакі гарантії, малята.