Паризька кліматична угода: що відбувається і які результати?

Два роки тому набула чинності Паризька кліматична угода, яку підписали аж 195 країни. Її прийняття зустріли оваціями, трохи згодом критикували за надмірну м'якість, а рік тому адміністрація США оголосила про вихід з договору, заявивши, що він діє на користь окремих країн і шкодить економіці Штатів. Що відбувається і які результати принесла Паризька угода? У чому полягає сутність договору? Головна ціль Паризької угоди – не допустити зростання глобальної середньої температури більше 2°C (по можливості – не більше 1,5°C) відносно показників доіндустріальної епохи. Ймовірно, мова йде про історичний період до 1750-х років – до того, як в Англії розпочалась промислова революція, що пізніше прокотилась країнами Європи. Тоді людство почало спалювати величезну кількість викопного палива, що потягнуло за собою зміни клімату. За більш ніж 250 років глобальна середня температура поступово зростала. Під час підготовки угоди дослідники з Американського метеорологічного товариства припустили, що у 2015 році середня температура на планеті вперше зросла на більш ніж 1°C порівняно з доіндустріальним періодом. Друга мета договору полягає у зменшенні викидів парникових газів у атмосферу до нульового рівня впродовж другої половини ХХІ століття. Прийняття Паризької кліматичної угоди: дивіться відео Кожна країна зобов'язалась робити внески для досягнення цих двох цілей, так звані "національно визначені внески". У договорі йдеться про те, що ці вклади мають бути амбіційними і зростати з часом. Кожні п'ять років держави мають звітувати про зроблені внески у Секретаріат РКЗК ООН і ставити нові цілі. Перший звіт країни мають надати у 2023 році. Звучить непогано, але є нюанс, за який критикують Паризьку угоду – вона не передбачає ніяких санкцій щодо країн, які не змогли (або не захотіли) зробити обіцяні внески. Натомість в межах договору діятиме система "іменування і осоромлення". Таким чином виконання цілей є суто добровільним і у разі, якщо окрема країна не боїться втратити репутацію, радше малоймовірним. Глави держав на Паризькому самміті, 2015 рік Як би там не було, угоду назвали історичною та переломною. Справа в тім, що це перша домовленність щодо клімату настільки значних масштабів – її підписали 195 держав і ЄС. Ратифікували, щоправда, 175. Але серед них усі топ-5 "забруднювачів", окрім Росії, адміністрація якої заявила про необхідність "шукати нові рецепти" у боротьбі з викидами у атмосферу. Людство дійсно потребує глобальної угоди щодо клімату? Коротко – так. Глобальне потепління тягне за собою низку проблем, серед яких підняття рівня моря (що значно підвищує ризик повенів та шторму), посухи, збільшення кількості й інтенсивності ураганів та зникнення окремих видів рослин і тварин. Також зміни клімату ускладнять процес вирощування їстівних продуктів – особливо у країнах Африки; запаси питної води теж скорочуватимуться. Окрім того, науковці стверджують, що глобальні екологічні зміни можуть призвести до наймасштабнішої кризи біженців в історії людства. Не дивно, що згідно з опитуванням 2016-го року, що його провів Всесвітній економічний форум, більшість респондентів визначила головними ризиками найближчих десяти років саме масові потоки біженців та відсутність прогресу в боротьбі із глобальним потеплінням. У зв'язку з цим у розвинутих країнах почали впроваджувати "змагальні" техніки економії електроенергії – як у домогосподарствах, так і в компаніях. Про це і також про озоновий шар та небезпеку вуглекислого газу доступно розповіли науковці та психологи у відео від "Vox". Якщо договір не передбачає санкцій, країни можуть без наслідків вийти з нього? На жаль, так. І цієї можливістю вже встиг скористатись президент США – влітку 2017-го Трамп заявив про вихід країни з угоди. І тут є цікавий момент – Паризький договір передбачає, що вихід держави може бути здійснений лише через чотири роки після набуття договором чинності; тобто Сполучені Штати перестануть бути країною-учасницею лише 4 листопада 2020-го року – через день після президентських виборів США, в яких, зважаючи на низький рейтинг Трампа, він навряд отримає перемогу. Такий хід адміністрації Сполучених Штатів обурив інші країни-учасниці договору. Еммануель Макрон на одній з прес-конференцій звернувся до громадян США: Науковці, інженери, підприємці та відповідальні громадяни, які були засмучені рішенням президента США, знайдуть у Франції другу батьківщину. Приїзджайте і працюйте тут, з нами. Я запевняю вас – Франція не покине цю боротьбу. Жителі Сполучених Штатів дійсно були не в захваті від такого розвитку подій. Губернатори кількох штатів створили Альянс зі змін клімату, учасники якого зобов'язались дотримуватись цілей Паризької угоди незважаючи на рішення Трампа. Наразі в Альянсі перебувають 16 штатів, що складає більше 40% населення США. Промови Трампа рідко витримують навіть самий поверхневий фактчекінг, і його заява про вихід з договору – не виключення. Серед причин виходу президент США виділив "драконівські фінансові й економічні зобов'язання", що стримуватимуть розвиток економіки країни. Якщо взяти до уваги те, що держави-учасниці індивідуально визначають свої цілі і не понесуть ніякого юридичного покарання у разі їх невиконання, слова Дональда Трампа звучать щонайменш дивно. Ще одна "причина", на якій варто зупинитись – інші країни нібито користуватимуться цією угодою, щоб стати економічно сильнішими, а США це робити "заборонено": Китаю дозволять будувати сотні нових вугільних станцій. Тобто ми не можемо будувати станції, а вони – так. Згідно з договором, Індії буде дозволено подвоїти видобуток вугілля до 2020-го року. А ми маємо зупинитись. Вдумайтесь в це. І я вдумалась. Чи може хтось в рамках угоди "дозволити" Китаю будувати вугільні станції, якщо свої цілі по договору визначає, власне, уряд Китаю? Країна дісно потребує цих станцій, адже, на відміну від США, не має доступу до дешевого природного газу. Однак, вже у 2017 році Китай скасував плани по будівництву сотні вугільних станцій. Індія ж зобов'язалась до 2020-го року отримувати 40% всієї енергії з відновлюваних джерел. Аналітики стверджують, що з моменту підписання угоди обидві країни досягли значних успіхів у зменшенні викидів парникових газів; таким чином вони не тільки виконають поставлені урядами цілі, а перевиконають їх. Прем'єр-міністр Індії разом з президентом Китаю То планету врятовано? Наразі – ні. Останній звіт ООН свідчить про те, що поставлені державами цілі становлять лише 1/3 від необхідної кількості скорочення викидів до 2030-го року. Це означає, що після першого перегляду внесків кожна держава має встановити набагато вищу планку на наступні п’ять років. Паризька угода набула чинності рік тому, але ми все ще навіть і близько не робимо достатньо для того, щоб вберегти сотні мільйонів людей від жалюгідного майбутнього, – прокоментував керівник екологічної групи ООН Ерік Солхайм. Щоправда, завдяки впровадженню зеленої енергетики зростання викидів CO₂ сповільнилось (у цьому плані відзначились згадані вище Індія та Китай). Але викиди інших парникових газів, таких як метан, продовжують зростати. У звіті експерти з питань клімату надають практичні (хоча і загальновідомі) поради щодо вирішення проблеми: впроваджувати екологічні технології у сфері будівництва і транспорту, заохочувати приватний сектор брати участь у виконанні угоди та змінювати національне законодавство, вводячи жорсткіші екологічні вимоги. Детально оцінити вклад кожної країни в угоду можна буде в 2023 році, коли уряди нададуть перші звіти про виконану роботу. А поки – сподіваймося на кращий результат. Автор: Єлизавета Чеховська